Виховний захід "Хліб - всьому голова"
Ведуча І
Сьогодні
ми зібралися, щоб поговорити про те, що завжди було турботою і радістю людини. Про те, без чого не уявити ні
степової долі, ні світанку, ні рідного дому. Про те, що для кожного з нас необхідне,
як сонячне світло, чи дихання.
Ведуча ІІ
Про хліб
поговоримо сьогодні,
Бо хліб
– усьому голова.
Від
хліба все – і радість, і пісня,
І життя,
і зростання, і матері посміх,
І кроки
дитини, і доля щаслива.
Ведуча І
Візьму я
в руки хліб духмяний,
Він
незвичайний, він святий.
Ввібрав
і пісню, й працю в себе,
Цей хліб
рум`яний на столі.
Йому до
ніг вклонитись треба,
Він –
скарб найбільший на землі.
Ведуча ІІ
Без перебільшення можна сказати: без
хліба не буде життя ані у нас на
Україні,ані у будь-яких інших землях. Не
випадково у слів «жито» і «життя» один корінь.
Виконується пісня «Ой зелене жито».
До слова
запрошується
_____________________________________
__________________________________________________________
Ведуча І
Хліб
здавна вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров`я та багатства. Із хлібом зустрічали новонароджене дитя,
з хлібом вітали і породіллю. Пізніше з хлібом виряджали дитя « до Христа», а
коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували молодих,
хлібом благословляли батьки дітей до шлюбу.
Ведуча ІІ
На думку
вчених, вперше людина почала збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч
років тому. У кам`яному віці люди їли сирі зерна, лише пізніше вони навчилися
розтирати їх між каменями змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій
початок історія про перші жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої
каші. Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом
зерна почали обжарювати, а потім з`явився перший прісний хліб – коржі з густої
зернової каші – тіста. Ці перші ячмінні коржі й
знаменували
собою початок епохи хлібопечення.
ВІРШ
Мій
пращур брів із пралісу густого,
Як звір,
голодний, бо не вполював,
Остання
сила гаснула у нього,
І,
падаючи між високих трав,
Хапавсь
у порятунку за стеблинку,
Здавалось,
на самісінькім краю,
І
ненароком у руці живинку
Відчув,
затис, як знахідку свою…
Тоді,
можливо і з`явилось жито.
Коли мій
пращур залишивсь живим,
Коли на
сито пальців – перше сито –
Зерно
просіяв і наситивсь ним…
Ведуча І
Хліб із
збродженого тіста з`явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єгипет. Пекли
його різної форми – довгастий, у вигляді пірамід і сфінксів, риб та різних
фантастичних тварин. Процес розпушування тіста був знайомий також грекам та римлянам.
Перший спогад про такий хліб відноситься до V ст. до н.е. Уже до IX ст. випікання було звичайною справою. Про це свідчать
літописи та археологічні знахідки.
Ведуча ІІ.
Печений
хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не
без підстав вважають, що саме предки – хлібороби сучасних українців – орії –
винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший
хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу « житньому» . «Жито» означало
як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У
свідомості «жити», «життя». Поняття «хліб» з`явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого
виготовляють хлібні вироби.
Пісня «Пісня про хліб»
Ведуча І.
Великою
шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський рік був тісно й ґрунтовно пов’язаний
з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хліба. Перший посів озимих зернових, як відомо, проходять восени до
Семена, тобто до 14 вересня Але найвідповідальніша посівна припадає на весну.
Ведуча ІІ
Тепер ви
зрозуміли, що без хліба неможливе життя, що хліб потрібно шанувати. Як же ж утворюється хліб?
Тракторист.
Я-
тракторист, і без мене хліб не може утворитись.
Незнайка.
А до
чого тут трактор? Моя мама хліб пече у духовці.
Тракторист.
Не перебивай, Незнайку, це неввічливо, а краще послухай і
все зрозумієш.
Хліб твоя мама пече із борошна, а борошно утворюється з зерна, а зерно росте у
полі.
Незнайка.
Звичайно, тепер зрозуміло. Для того, щоб зерно росло,
його треба посадити у землю за допомогою трактора.
Тракторист.
Ти знову перебиваєш дорослих. Перед тим, як зерно садити, потрібно
зорати землю, щоб вона була пухкою і м′якою.
Ведуча І.
Хлібороби
ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвірнішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерна мало тугий
прикус, то одразу приступали до жнивування .
Агроном.
А я – агроном, і без мене ніхто не може точно визначити
дні, коли земля готова до польових робіт
Незнайка.
Ой, ой, - головне в землю закопати і хай
росте собі.
Агроном.
Ні, Незнайку, навесні земля з кожним днем нагрівається, підсихає.
Якщо почати роботу раніше, коли земля ще сира
й холодна, зерно в такій землі стане кволим,або й зовсім загине.
А якщо запізнитися-земля перестоїть, пересохне, хороша
рослина на такому ґрунті не виросте. Недарма кажуть: «Посієш вчасно-збереш
рясно».
Ведуча ІІ.
Жнива для селянина – це все: достаток у
господі, затишок у родині, щаслива пісня і веселе свято.
Ведуча І
Я був у полі…
Визріли
хліба,
Згинали
над шляхами буйні гриви.
Степи
стояли в сонячних шапках,
Чекали
жнив пшеничні й житні ниви.
Ведуча ІІ
Яскрились
обважніли колоски,
Мов
золота висока чиста проба.
Шуміли в
них пісень живі рядки
Натхненого
поета й хлібороба.
Ведуча І
Я був у
полі…
Тішивсь
на токах
Багатим
повнозерним урожаєм.
Він
ратая з села й робітника
Порадує
пахучим короваєм.
Ведуча ІІ
Пахучий
хліб на нашому столі –
То
виборов радощі родинні.
Пахучий
хліб – то щедрий дар землі
За труд
і розум доблесній людині.
Пахучий
хліб –
Цілющий
скарб життя,
Його
неперевершена владика.
Він –
наша гордість, наше майбуття,
Він –
наша творчість, і мета велика.
Пісня « Хліб – усьому голова»
Ведуча І
Є у
нашого народу ще один прекрасний звичай, пов’язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю,
залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв’язуючи
пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб
колосся схилилося долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й
дрібок солі, а подяка - засівали вим’ятим з кількох колосочків зерном клаптики
землі,
приказуючи: - Сійся – родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща ніж той рік!
Комбайнер.
Я – комбайнер,і знаю, що дуже важливо вчасно
розпочати жнива.
Якщо
пізніше вийдеш в поле, дозріле зерно обсиплеться з колосків, і врожай буде
втрачено. « Радуйся врожаю не в полі, а в стодолі» - кажуть мудрі люди.
Ведуча ІІ.
Господарі були спокійні за врожай лише тоді,
коли він потрапляв у сховища.
Ведуча І.
Після
цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку –
китицю, сніп-рай або ж плели волосяний хрест і несли в село. Ці атрибути
ставили на покуті – місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові
духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе найкращу дівчину – «княгиню», вона
ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала
голову. Найповажніший жнець обв’язували її перевеслом з житніми
колосками,
одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи
обжинкових пісень.
Пісня «Ой на горі жито»
Ведуча ІІ
Україна
славиться на весь світ своїм диво-короваєм. Кожне село, кожний хутір має своїм
традиції та секрети випікання хліба. Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб
до наступної випічки його вистачило на
сім’ю. Супроводжувалось випічка цілою
низкою ритуальних дії. Деякі з них
дійшли до наших днів. Наприклад, такі:
не можна пекти хліб у п’ятницю та неділю, не
можна
стукати коритом чи діжей для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім’я буде при ньому). Хліб можна пекти з пшеничного,
житнього борошна або з їхньої суміші. Крім хліба, що випікався для щоденного споживання,
печуть ще обрядовий хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних
обрядів. Щоб хліб вдався, треба бути у хорошому настрої, не сперечатися, не
сваритися.
Ведуча І
Яйце
розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату – та в піч,
І
тріскотітиме іскрами сажа –
Мініатюра
зоряна ніч.
На хмелі
замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка
засмалена жаром буде,
Аж
розіграється апетит.
ВедучаІІ
Здавна люди здобували хліб у
важкій праці. Кривавим потом зрошений, гарячими слізьми змочений, в печалі
згорьований оцей хлібець петльований – так говорять в народній пісні.
ВедучаІ
Орали землю сохою , зерно
висівали вручну, жали хліб серпом або косили косою, молотили ціпом , мололи
борошно ручними жорнами . Як бачите, щоб з’їсти шматок хліба люди витрачали
багато часу й сили. До того ж землі у селян було мало. Більша частина її
належала поміщикам. Доводилося хліборобові працювати на панській ниві. У
бідняка не вистачало хліба до нового врожаю і сім’я голодувала. До того ж
часто були неврожаї , селянин не міг прогодувати сім’ю і віддавав дітей
до багатих у найми лише за харч. Ось чому в народі говорять: « Житній колос як
наливається, то клонить голову до землі і аж посивіє від печалі, що не може
прогодувати людей на землі».
ВедучаІІ
Тому-то трудовий народ віками мріяв
про кращі часи, коли буде хліба вволю. За це він не раз піднімався на боротьбу.
Шматок хліба для бідняцької землі був дорогоцінним скарбом. Різали хлібину
ниткою. Щоб не кришилася. Якщо і траплялися на столі крихти, їх ретельно
збирали і кидали в рот. Змести крихту додолу вважалося злочином.
ВедучаІ
У 1932-33 роках люди зазнали
лихоліття , яке призвело до голодомору. У людей не було і крихти хліба. В
роки Світової війни хліб цінився дорожче золота. Цікавий і такий факт. У
блокованому Ленінграді в інституті рослинництва в приміщеннях лабораторії
зберігалися колекції зерен. Їх можна було у цей тяжкий час використати на їжу,
але працівники наукового закладу самі пухли від голоду , а цінні сорти
зберігали для майбутніх поколінь, тобто для тих, хто живе і вирощує хліб тепер.
Ведуча ІІ.
Були , діти,
такі страшні часи на Україні, коли у людей не було чого їсти. Хліб їм тільки
снився. Тоді в Україні був голод. Вмирали від голоду цілими сім’ями, селами.
Ведуча І.
У наших
предків хліб завжди символізував добробут, гостинність господарів, сприяв
продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не викидали у відходи, а віддавали
птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід було підняти, очистити, поцілувати і
з’їсти, а при зберіганні хліба має лежати у такому положенні, в якому саджали
його в піч, - перевернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у
магічну силу хліба, його прикріплювали – це було запорукою доброго врожаю.
Ведуча ІІ.
Хліб –
це життя. Так вважають трударі землі ,хоч би де людина трудилась: у місті, чи в селі, на суші, чи в морях або на повітряних трасах – всі ми
голосом серця поєднані з тими, хто годує країну, чия невсипуща доля – літо і
зиму в полях. Люди найдревнішої професії на землі – хлібороби.
Ведуча І
Певно
чули ви малята.
Хоч не
раз такі слова:
« Хліб
потрібно шанувати1
Хліб –
усьому голова!
Він
вічний і святий цей хліб,
Чи в
паляниці на столі у хаті,
Чи
зв’язаний в важкий тужавий сніп,
Де
колоски шепочуться вусаті».
Ведуча ІІ: Не всі землю обробляють, але всі хліб їдять.
Багато людей прикладають свою працю, щоб ми з вами досхочу смакували
цим неоціненим витвором людських рук. І тому ми з пошаною ставимося до праці
тих, хто вирощує хліб.
Ведуча І
З
давніх- давен наш народ над усе цінує хліб, сіль і честь. Хліб – це достаток,
сіль –
гостинність і щирість, а честь – то людська гідність.
Ведуча ІІ
Пахне
хліб!
Як тепло
пахне хліб!
Любов’ю трударів
І
радістю земною,
І
сонцем, що всміхалося весною,
І щастям
наших неповторних діб –
Духмяно
пахне хліб!
Ведуча І
Чи знаєш
ти , чим пахне хліб,
Коли
весною кілька діб
Гуркоче
трактор над рікою?
Хліб
пахне працею людською.
Ведуча ІІ
Чи знаєш
ти, чим хліб запах
Коли
жнивують у степах
Твої
батьки в гарячу пору?
Він
пахне щастям хлібозбору.
Ведуча І
Чим
пахне хліб, чи знаєш ти,
Як
поведуть твої брати
Зерном
наповнені машини?
Хліб
пахне соками земними.
Ведуча ІІ
Чи знаєш
ти, чим хліб землі
Пахтить
на вашому столі
Весною,
влітку і зимою?
Він
пахне радістю людською.
Ведуча І.
У добрий
час, засіваючи землю зерном, хлібороб сіє щастя й добробут у кожній сім’ї , сіє мир на землі.
Пісня « На добро»
Ведуча ІІ
Шановні
працівники сільськогосподарського виробництва, Ваш багатий життєвий досвід,
майстерність, невтомність рук і сердець, любов до землі проростатимуть в душах
і справах юної зміни хліборобів, послужать їм дороговказом в оволодінні
секретами хліборобської майстерності. То ж дозвольте від Вашого імені посіяти пшеничне зерно серед присутніх
людей, котрі з гідністю продовжують і продовжуватимуть Вашу святу життєву
справу.
Ведуча І
В кожному фермерському господарстві є
люди, якими пишається наше село – це хлібороби, завдяки яким на нашому столі
лежить запашний, рум’яний, свіжий хліб. Їх праця є дуже почесною. Гордістю
фермерського господарства
є___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Ведуча ІІ
Початок хліба –
маленька зернина. Зернятко хліба нагадує маленьку дитину в колисці. Це іскринка
життя.
Ведуча
І
Скільки б ми не
мали хліба, але люди завжди говорять про нього з любов’ю, з повагою із хлібом
пов’язано багато легенд. Ось одна з них.
В одному українському селі розповідають, що коли не було хліба, люди годувались липовим листям, корою дерев, тобто тим, що сиплеться з дерева.
Тоді Господь дав пшеницю – тільки не людині дав він її, а собаці. Бо собака скиглила від голоду. Бог і кинув йому з неба колос пшениці просто в пащу. Людина вихопила у собаки цей колос, посіяла і розвела таким чином пшеницю.
Ось чому людям гріх образити собаку – ми їмо його пайку.
Ось така легенда.
В одному українському селі розповідають, що коли не було хліба, люди годувались липовим листям, корою дерев, тобто тим, що сиплеться з дерева.
Тоді Господь дав пшеницю – тільки не людині дав він її, а собаці. Бо собака скиглила від голоду. Бог і кинув йому з неба колос пшениці просто в пащу. Людина вихопила у собаки цей колос, посіяла і розвела таким чином пшеницю.
Ось чому людям гріх образити собаку – ми їмо його пайку.
Ось така легенда.
Ведуча ІІ
Ось і
закінчується наше свято. Ми не кожного дня співаємо пісень про хліб, читаємо
вірші про працю хлібороба. Тож давайте поважати працю інших і шанувати хліб
тихою любов’ю. А це означає, що ви ніколи не залишите шматок хліба на
підвіконні, не викинете його, а побачивши таке, піднімете хліб із землі, а
хліборобу вклонитесь за його працю.
Ведуча І
Дякуємо
за увагу!!! До нових зустрічей!
Позакласний захід
Українська мова - наш скарб
до Дня української
писемності та мови.
(На сцену виходять ведучі в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику).
Ведуча: Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану
Ведучий: Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.
Ведуча:
Добрий день вам,
добрі люди!
Хай вам щастя-доля
буде,
Не на день і не на
рік,
А на довгий-довгий
вік.
Ведучий:
Гостей дорогих ми
вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
любов'ю і миром.
Для людей відкрита
хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
в неї не забігла.
Ведуча: 6 листопада 1997 року було
підписано Указ Президента України, у якому говориться: “На підтримку
ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі
української мови в консолідації суспільства постановляю: “Установити в
Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9
листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.
Ведучий: Із святом вас, шановні добродії, із святом,
шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших
діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи
Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших
пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному
письменстві різних часів.
Ведучий: Сьогодні наше свято – це свято української
мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період
документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати
мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.
Ведуча: Перші спроби письма відносяться приблизно до
35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім
– схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи.
Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими
просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.
Ведучий:
Костянтин
Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася
наполовину з греків, наполовину з слов’ян. Грекинею була мати братів, а
батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову
солунських слов’ян. Костянтин (Кирило) (827 – 14 лютого 896 р.), здобувши
освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і
староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у
патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі.
Мефодій (815 – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції
у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній
і освітній діяльності.
У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів. – Адже ви обоє солуняни, – сказав Михайло, а солуняни всі говорять по – слов’янськи. Я знаю, – додав він, звертаючись до Костянтина, – ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив Моравії. Відповідь Костянтина знаходимо у “Житіях Кирила і Мефодія”. Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді! За свідченням джерел Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов’янську абетку на 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.) Костянтина названо “творцем слов’янського письма”.
Ведуча: Існує два різновиди старослов’янських
писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян ) і глаголиця .
Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський. В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою “Апостол” надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.
Ведуча: У Київській Русі книги
цінувалися, як рідкісні скарби. Мати
декілька книг означало володіти цілим багатством. “Повість минулих літ”
називає книги “ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”.
“Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то
знайдеш користь душі своїй”.
Ведучий: Україна та її культура святкують своє
відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і
століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу
наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.
(Звучить пісня
“Реве та стогне Дніпр широкий”. На сцені 12 дівчат в українському вбранні.
Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови,
після чого повертається і йде в глибину сцени)
1720 рік –
російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.
1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг. 1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях. 1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури. 1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою. 1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень. 1884 р. – закрито всі українські театри. 1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , “могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи”. 1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали. 1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов´язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській. 1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями. 1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.
(Музика
замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає
“Молитву” Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до глядачів. У кожної в
руках горить свічка).
Молитва
Гріховний світ вирує неспроста , Підступний демон, що керує нами, Та піднімається нетлінно над віками Велична постать вічного Христа.
О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині, Прости гріхи й провини безневинні, І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію, Щоб ми, пізнавши віру і надію, Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав. Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей, Та сповнена любові і відваги З-за грат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі. Тебе вкладаєм тихо до молитви І за спасіння дякуєм тобі.
Ведуча: Вперше українську народну мову
було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання “Енеїди” Івана
Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної
мови.
Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати, І спів той виглядав на жарт не раз, Та був у нім завдаток сил багатий. І огник, ним засвічений, не згас, А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
(Поставка уривку
з п’єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”)
Ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним
талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто,
розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос – Більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!...
(Виконується
поезія Т.Г.Шевченка – на вибір)
1-й учень.
Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні
до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.
2-й учень.
Вся історія народу
- в мові,
Мова - душа народу.
Позбавити народ
рідної мови -
Це означає вбити
народ.
3-й учень.
Слова летять у душу
як лебідки
І пахнуть п'янко
житом і росою,
Калиною, цілющою
травою,
Вербички юної
дівочою красою.
4-й учень.
Зневажати мову
мамину - біда,
Котра пустими
зробить наші душі
І ми нащадкам
зможем передать
Лиш те, що корені
калині сушить.
5-й учень.
Зневажати мову -
зрадити себе,
А зрадників хто
може поважати?
І стане чорним небо
голубе,
Вмиратиме у муках
рідна мова.
6-й учень.
О не згуби свого
народу,
Безсмертна мово,
рідна і терпка,
Ти є душа співучого
народу
Що був і є, і буде
у віках.
Ведучий: Діти,
ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного
з нас, його ми не
завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми
не можемо жити. Ви
здогадались, що я маю на увазі.
Учні (хором).
Це наша рідна мова!
Ведучий: Вона нам рідна, як мама і тато, як та
земля, на якій ви
зростаєте. Бо це
мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші
слова. Ця мова
зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І
так само, як у
кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна.
Людина може знати дві,
три і більше мов, але рідною залишається
материнська мова.
Ведуча: Рідна мова. І чується лагідний, теплий
голос матері, яким вона
будить нас уранці.
Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші
українські мами?
Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова,
українські мами?
Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова,
мелодійна, багата.
Ведучий: Кожен народ гордий з того, що він має свою
державу, свою мову,
волю і гарне життя
у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни,
він любить її, поважає
ЇЇ закони і бореться за її незалежність і волю,
якщо того немає.
Ведуча: А ми, українці, тільки зовсім недавно
здобули свою
незалежність, а
саме у 1991 році. Тепер у нас є свої держава, воля, своя
мова. І хоч як не
глумились із нашої мови, принижували і забороняли і не
хотіли слухати і
чути її мелодику звучання, а сьогодні вона
відроджується.
Ведучий: Бо й не змовкла в устах патріотів рідного
слова, звучала в
народній пісні, бо
люди берегли її як перлину, щоб колись заговорити нею
на повний голос.
Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна наша
українська мова.
Ведуча: Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська
мова. Вона,
мов кринична вода,
яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.
1-й учень.
Друзі шановні,
Матусі і тата,
Вдячні ми всім,
Хто прийшов на це
свято.
2-й учень.
Ми - українські -
велика родина,
Мова і пісня у нас
солов'їна.
Квітне в садочках
червона калина,
Рідна земля для нас
всіх Україна.
3-й учень.
Розвивайся,
звеселяйся, моя рідна мова!
У барвінки
зодягайся, українське слово.
Колосися житом в
полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з
тобою ми запам'ятали,
Як з дитячої
колиски мову покохали.
4-й учень.
Вже кінчилось свято
І прощатись нам
пора.
Ми бажаємо Вітчизні
Разом.
Щастя, миру, добра.
Ведучий: Ось і підійшло
до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на
чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші
прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що
сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких
великих і славних батьків.
«Українська
пісня – душа народу»
Мета: формувати
активну громадянську позицію щодо єдиної цілісної Української держави;
розвивати пізнавальні інтереси учнів; виховувати любов до Батьківщини, повагу
до її історичного минулого і сучасного, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються
в Україні.
Є край, де найкращі у світі пісні,
І цвітом чарує калина,
Де сонечко вперше всміхнулось мені,
Де дім мій – моя Україна!
Вчитель: Шановні друзі, гості нашого свята! Сьогодні ми
зібралися з вами, щоб поговорити про її величність – Пісню. Наш народ – один з
найпісенніших в світі. Це про нас писав Микола Гоголь: «Покажіть мені народ, у
якого було б більше пісень. Пісня для України – все: і поезія, і історія, і
батьківська могила». А відомий югославський учений А.Люкшич зазначав, що
українська поезія найбагатша і найкрасивіша у Європі. А якщо до такої
поезії додати музику, то народжується пісня, яка дзвенить, зачаровує,
бентежить. Бо українська пісня – це злет народної душі!
Вірш
Без пісні
українець — сирота,
А українці — всі
ми, хто свідомі
Того, що наша мова
золота
І має
господарювати вдома.
Вона ж бо
милозвучна і така
Зворушлива,
прониклива, красива!
Чи не ганьба для
нас втрачати скарб,
Який весь світ
вважає
Справжнім дивом?
Ведучий 1:
Українська
пісне… Моя ти доле, кринице невичерпної краси, моя Святая берегине! Слухаєш
тебе – не наслухаєшся, милуєшся твоєю чарівністю – не намилуєшся, п’єш твою
чисту і джерельну воду – набираєшся сили, мудрості, снаги.
Народжена в
далеких козацьких походах, охрещена шаблею та ворожою нагайкою, сповита
хрещатим барвінком, виколихана на чумацьких скрипучих возах, викупана в
любистку та м’яті, напоєна козацьким вольним духом, ти не маєш собі рівних.
Ведучий 2:
Народна пісня,
зоряно, незгасно
Горить в моєму
серці повсякчас,
Не пломенистим
закликом, не гаслом,
А променем, що
будуть сівача.
Вона мене
виводить на дорогу,
Вона мені
просвітлює віки,
Де радість і
печаль мого народу
Врослися в
древа вічного гілки.
Вона – любов,
вона – печаль і втіха,
Жива вода на виразки
душі.
Поки живе –
обереже від лиха
Понад стежками
тихі спориші.
І я готовий
крізь скелясті брами,
Пройти і душу
випалить до тла
Лише б народна
пісня не вмирала,
Щоб в молодих
серцях вона жила.
Ведучий 1: Пісенна
творчість України сягає своїм походженням у глибоку давнину. Це веснянки,
історичні пісні, жниварські, весільні, ліричні, побутові, жартівливі.
Ведучий 2: Могутня ріка бере силу з
маленьких джерел, так і наша культура збагачується за рахунок родинної
історичної спадщини – української пісні. Ведучий
1: Пісня є наш духовний скарб, який єднає нас, стирає кордони, розповідає
світові про велич нашого співучого народу. Мовою пісні гортаємо сторінки
історії.
Ведучий 2: Усюди
є небо, і зорі скрізь сяють,
І
квіти усюди ростуть…
Та
тільки одну Батьківщину ми маєм –
Її
Україною звуть
Ведучий 1:
Україна – це тихі води і ясні зорі, біла хата, лани золотої пшениці, медові та
молочні ріки.
Ведучий 2:
Україна – це розкішний вінок із рути і барвінку, вишневий сад, туман над яром і
десь далеко за гаєм переливи дівочих голосів.
Ведучий 1:
Україна – край гарячої любові до волі, до свого народу, до своєї землі.
Ведучий 2: Все
це збереглося в пісні, яка передається нам з покоління до покоління.
Серед українських
народних пісень особливе місце займають веснянки. Всі вони сповнені
життєрадісним, бадьорим настроєм. Більшість веснянок має танцювальний характер,
це так звані хороводи з іграми й танками.
(Веснянка «А вже красне сонечко припекло»)
Ведучий 1: Історичні пісні є
живими сторінками героїчної боротьби українського народу за своє визволення.
Сюди слід віднести пісні про татаро – турецькі набіги, про козаків, про
заробітчанство, про боротьбу в роки Великої Вітчизняної війни.
(Пісня «Гарний
козак, гарний»)
Ведучий 2: Хліборобська праця
знайшла відображення у піснях жниварських. В переважній більшості обжинкових
пісень звучать мотиви втоми від важкої праці на чужому полі, скарг на господаря,
що тримав женців «на нивочці допізна».
(Пісня «Ой літає
соколонько по полю»).
Ведучий 1: Великою кількістю
пісень супроводжується на Україні «весільна драма». Кожна пісня пов’язана з
певною ситуацією – запросинами гостей, плетінням вінків, убираннями короваю,
прощаннями молодої з батьками, подругами.
(Весільні пісні)
Ведучий 2: Окрему групу
становлять пісні про сімейне життя. В них відображені відносини між членами
сім’ї, туга за домівкою молодої невістки, наріканнями на лиху свекруху.
(Пісня «Поза лісом
зелененьким»)
Ведучий 1: Кохання парубка до
дівчини знайшло відображення в ліричних піснях. Це пісні, в яких передаються
почуття людей.
(Пісня «Ой ти,
місяцю, я зіронька ясная»)
Ведучий 2: В жартівливих
піснях показуються комічні ситуації у
взаєминах парубка і дівчини, дошкульно висміюються п’яниці, ледарі.
(Пісня «Мав я раз
дівчиноньку чепурненьку»)
Конкурс -
вікторина.(глядачів ділимо на три команди)
Запитання для 1-ої команди
1.Що таке народна пісня? 2.Назвіть календарно-обрядові пісні літнього циклу? 3.Коли виконувались колядки? 4.Які пісні-ігри ви знаєте? 5.Хто такі русалки? 6.Провідні мотиви колискових пісень? 7.Що таке гімн?Хто є автором пісні-гімну України?
Запитання для 2-ої
команди
1.Які є календарно-обрядові пісні зимового циклу? 2.Коли виконувались щедрівки, і хто частіше щедрував:дівчата чи хлопчики? 3.Яке свято святкують 7 липня?Обряди і дійства пов‘язанні з ним. 4.Які образи найчастіше зустрічаються у колискових піснях? 5.У перекладі з якої мови слово «гімн» означає «урочиста пісня». 6.Назвіть дві сучасні літературні пісні та їх авторів. 7.Закінчити вислів: «Пісня мене вражає…» Запитання для 3-ої команди 1.До якого циклу календарно-обрядових пісень належить обряд «Водіння кози»? 2.Що символізував кіт у колискових піснях? 3.Для чого слов ‘яни випікали символічний корж у формі птахів,з яким вони ходили,піднявши його високо над головою? 4.Дайте визначення літературної пісні. 5.Назвіть відомих вам авторів пісень літературного походження? 6.Що таке молитва? 7.Закінчить вислів: «Народні пісні для України…» Продовжіть пісню:
1.
В кінці греблі
шумлять верби,
Що я посадила
…
2.
Ой не світи,
місяченьку,
Та й на той
перелаз …
3.
Які ви знаєте
обрядові пісні?
4.
Назвіть пісні на
слова Т. Г. Шевченка?
5.
Назвати пісню, в
якій йдеться про козака, що так захопився козацькими звитягами, що забув і
жінку.
6.
У якій пісні
безділля прикривають ткацькою роботою?
Ведучий 1: Українська народна пісня – то живий скарб, що йде від
покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй
силу і натхнення.
Ведучий 2: Українці
гаряче люблять свою пісню, плекають і бережуть її, збагачуючи все новими темами
та барвами, пишаючись нею перед цілим світом.
Вірш
З народного
напившись джерела,
Як і із Дніпра
бере веселка воду,
О рідна пісне!
Знову ти прийшла
До матері, до
батька – до народу.
О пісне! Від
народу кров і плоть
Ти узяла, щоб
лиш йому служити.
Тебе ніхто не
може побороть,
Бо вільний дух
твій правдою повитий.
Ведучий 1:
Щасливі ми, що народилися і живемо на такій багатій, мальовничій землі – на
нашій славній Україні.
Ведучий 2:
Ось і закінчується свято,
Хотілося б вам усім побажати
Добра і злагоди, й краси,
Щоб для України ви росли.
Ведучий 1:
Хай вам щастить завжди й у всьому,
Не піддавайте серце злому.
Хай Бог нам усім допомагає
І рідний краї оберігає.
Ведучий 2: І в нелегкий час сьогодення, який настав для
нашої неньки України. Давайте всі разом помолимося за мирне небо над головами
Українців.
Пісня
«Молитва за Україну»
Ведучий 1: Свято завершується. Будьте завжди впевнені у
собі і своїх можливостях.
Ведучий 2: Всього вам найкращого! До нових зустрічей!
Вчитель: Шановні
гості! Oсь і закінчилось наше свято, але не закінчується зустріч з піснею. Вона
залишиться з вами, як вірний товариш. Любіть свою Батьківщину, її чарівну мову
та дзвінкоголосу українську пісню, продовжуйте традиції і обряди нашого народу,
зберігайте і поповнюйте творчу спадщину України.
|
Немає коментарів:
Дописати коментар