Класному керівнику

День Збройних сил України




Толерантніст у сучасному світі

ІІ Пріоритетні напрямки діяльності класного керівника.

2.1. СТРУКТУРА ЦИКЛУ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 КЛАСНОГО КЕРІВНИКА.

Завдання сучасної школи щодо формування творчої, соціально активної, всебічно розвиненої особистості вимагають від педаго­гів нових підходів до організації виховної роботи в школі.

Сьогодні в суспільстві важливе значення нада­ється виховній функції навчальних закладів, про що свідчить низка нормативно-правових актів, зокрема Закони України “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, Укази Президента Укра­їни “Про затвердження національної доктрини роз­витку освіти”, “Про Програму роботи з обдарова­ною молоддю” тощо.

Останнім часом найкращі вчителі в Україні визнають пріоритетність виховання та розвитку особистості під час уроку, розглядають останній не лише як засіб набуття знань. У знач­ній кількості навчальних закладів запроваджують нові моделі позаурочної виховної діяльності, педагогічні колективи плідно працюють над створенням системи виховної роботи.

На сучасному етапі проведення стандартних ви­ховних заходів для дітей замінюють на цілеспрямо­ване і професійне управління виховним процесом, що передбачає встановлення психолого-педагогічного                      діагнозу. Усе це підпоряд­ковано меті планування й здійснення виховного впливу, об'єктивного оцінювання реальних резуль­татів виховної роботи. Така поведінка класного керівника, коли він вирішує та дає вказівки,               на сьогодні не є ефективною. Класний керівник має стати зацікавленим              і рівноправним учасником спільної діяльності. Його дії не можуть бути передачею готового досвіду, ма­ти характер опіки чи педагогічного диктаторства.

Зрозуміло, що успіх виховного процесу зале­жить насамперед                  від класного керівника. Доросла людина з добрим серцем, високою культурою, що є справ­жнім професіоналом, спочатку навчає: “Поглянь, як це робиться!”. Потім пропонує дитині: “Спро­буй сам!”. При цьому вихователь є поряд і готовий прийти на допомогу. І тільки тоді, коли вихованець опанував основи виконання дій, дорослий надає йому право діяти самостійно. Класний керівник не зава­жає учневі, а лише аналізує його дії та досягнуті ним результати.

У середовищі вчитель-учень має панувати пе­дагогіка співпраці. Джерелом дисципліни є не вчитель, яким би не був його авторитет,                   а праця (слово “співпраця” походить від “праця”; така ді­яльність працею тримається, до праці кличе, пра­цею винагороджується). На дитині зосереджується професійна увага педагога, він намагається зробити свої дії зрозумілими й прийнятними для кожного. Можливо, з часом діти, виховані в системі педаго­гіки покарання, зрозуміють добре слово                    і не будуть визнавати владу сили й насилля.

Реалізація запропонованої концепції вихован­ня та навчання дітей дасть очікувані й заплановані результати за умови набуття                                 і систематизації вихо­вателем ґрунтовних науково-методичних знань                про управління процесом формування особистості, ко­лективу. Буде доцільним також збагачення “техно­логічного репертуару” вихователя, вироблення ним гнучкої, варіативної, ефективної, творчої технології.

Управлінський підхід надасть можливість за найменших витрат сил, часу, засобів забезпечити найбільш продуктивну взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу і досягти найвищого результату. Крім цього, такий підхід допоможе вчителю не відволікатися на проміжні досягнення чи невдачі, зосередити свою увагу на стратегічних напрямах співпраці: самоосвіті, самовихованні, са­моуправлінні та забезпеченні соціальної активності учнів.

Структура  циклу  управлінської діяльності, спрямованої на виконання будь-яких педагогічних завдань, і логічна послідовність його складових мо­жуть бути подані таким чином: психолого-педагогічне діагностування;

−    прогнозування;

−    визначення мети та завдань діяльності;

−    визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності;

−    планування (моделювання) навчально-вихов­ного процесу;

−    реалізація плану (організація діяльності);

−    аналіз, оцінювання, облік результатів (діагнос­тування нової ситуації).

2.2.ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА

Виділяють такі підходи до аналізу виховної роботи:

−описовий;

−полярно-оцінювальний (вдалося -не вдалося, добре -погано);

−системний;

−проблемний;

−особистісно-орієнтований.

За описового підходу описуються та аналізу­ються події та явища,                які відбуваються в процесі життєдіяльності класу.

За полярно-оцінювального підходу перш за все визначаються                   та аналізуються позитивні й негативні моменти в життєдіяльності класу, результати навчально-виховного процесу.

Системний підхід передбачає цілісний аналіз педагогічного процесу в єдності та взаємодії усіх його компонентів: суб'єктів, цілей, змісту, засобів (форм, методів, прийомів), результатів діяльності. При цьому особливу увагу звертають на ключові моменти педагогічного процесу, які вважаються пріоритетними в конкретний період життєдіяль­ності класу.

За проблемного підходу здійснюється відокремлення, аналіз                       та структурування проблем і суперечностей педагогічного процесу.

За особистісно-орієнтованого підходу аналітична діяльність спрямовується на дослідження таких аспектів, як:

−    розвиток особистості дитини;

−    формування та прояви індивідуальних особли­востей учнів;

−    особистісні досягнення учнів;

−    створення в класі середовища, сприятливого для розвитку учнів.

Залежно від організаторської культури школи, традицій виховної діяльності, особистісних якос­тей класного керівника застосовують такі види аналізу навчально-виховного процесу в класі:

−    аналіз реалізації цілей та виконання завдань (оцінюється ступінь досягнення мети, визна­ченої в плані виховної роботи за минулий період);

−    аналіз основних подій і педагогічних ситуацій (аналіз, оцінювання, облік результатів, тобто діагностування нової ситуації).

При цьому необхідно враховувати:

Позитивні аспекти проведення роботи (що із запланованого вдалося реалізувати і завдяки чому)	Негативні аспекти проведення роботи (що із запланованого не вдалося реалізувати і  чому)
−   Що було особливо вдалим у визначенні змісту, форм та способів організації спільної діяльності, як проведений захід сприяв розвитку особистості учня, колективу, які проблеми розв’язано; −   Які нові результати отримано в процесі підготовки та проведенні спільної діяльності; −   Які педагогічні наслідки може мати  проведений захід	−  Що не вдалося, хто не зміг упоратися зі своїм дорученням, які педагогічні та організаційні завдання не вдалося виконати; −  Які проблеми можуть загостритись найближчим часом, проявитись                   у перспективі

Слід також зважати на:

−    характер впливу участі та позиції вчителів на результативність справи;

−    висновки та пропозиції щодо перспектив і шля­хів удосконалення спільної діяльності.

Успішному проведенню такого аналізу сприяє колективний аналіз життєдіяльності, який передбачає активну участь в аналітичній роботі всіх суб'єктів виховного процесу: педагогів, учнів, бать­ків, друзів класу. Можна виділити такі форми ко­лективного аналізу: усне опитування, анкетування, заповнення “відкритої сторінки думок”, випуск різ­номанітних інформаційних листків, радіо- та фотогазет, стіннівок, виготовлення мальованого фільму “Справи минулого року”, різноманітні форми ко­лективного творчого аналізу (усний журнал, “жива газета”, “телепрограма” тощо), огляд досягнень, самоатестації колективу, класні збори, присвячені підбиттю підсумків роботи протягом року.

Критеріальпо-орієнтований аналіз спрямований на виявлення зміни показників результативності навчально-виховної роботи відповідно до розроблених критеріїв ефективності виховної діяльності.

Під час аналізу слід розрізняти критерії оцінювання процесу. Перші дають змогу визначити рівень розвиненості особистих якостей учнів, їхньої вихованості, навченості, соціалізації. Другі допомагають з’ясувати як спрацьовує механізм виховання, як на результати останнього впливають ті чи інші чинники.

Можуть бути обрані такі критерії:

−    гуманність виховних відновин;

−    ступінь замученості учнів до життєдіяльності класного колективу;

−    рівень ділових та міжособистісних взаємин;

−    наявність соціальних зв’язків у класній спільноті;

−    ефективність психолого педагогічного та медико-соціального супроводу процесу розвитку учнів.

Досвід роботи найкращих класних керівників показує, що форми фіксування отриманих результатів можуть бути довільними й залежать від досвіду конкретного педагога.

2.3.ПРОГНОЗУВАННЯ РОБОТИ З УЧНІВСЬКИМ КОЛЕКТИВОМ

 Наступним етапом управлінської діяльності класного керівника                      є прогнозування. Насамперед це передбачення майбутнього на основі врахування мотивів, інтересів, нахилів вихованців, а також знань про загальні закони і закономірності розвитку особистості. Обов’язково слід зважати на такий факт: клас є частиною навчального закладу. Водночас слід звертати увагу на зовнішню інформацію: річний план навчального закладу, визначні та пам’ятні дати, рекомендації методичної служби, найкращий педагогічний досвід регіону, України, інших країн.

Педагогічні закони мають імовірнісний характер. Прогнозування залежить від особистості вихователя, класного керівника і здійснюється           з використанням життєвого, професійного досвіду, інтуїції, імпровізації. Уміння узгодити зовнішні і внутрішні умови є показником професіоналізму класного керівника. Зовнішні умови мають формуватися відповідно до загальних проблем навчального закладу.

Класному керівнику необхідні віра у можливості та здібності кожного вихованця, надія на успіх запланованих дій. Відповідні знання та особлива технологія перетворення педагогічного передбачення                      на систему педагогічних цілей, засобів їх досягнення, реальних педагогічних ситуацій є необхідною умовою реалізації планів.

Досвідчений класний керівник обов'язково здійснює проблемний аналіз (проблема - прогнозування - визначення цілей роботи, спрямованої на розв'язання проблеми). Найбільш доцільно для класного керівника               під час планування виховної діяльності використовувати проблемне прогнозування (пошук розв'язання проблеми в конкретному класному колективі з урахуванням загальної ідеї, проблематики, над якими працює навчальний заклад).

Сформулювати прогноз означає окреслити пер­спективи подальшого розвитку класного колективу па певний проміжок часу, тобто сформувати модель взаємин у колективі, спланувати рух у певному напрямку, конкретизувати прагнення (що хочемо бачити, як буде виконуватися робота, спрямована на згуртування колективу, чим мотивуватиметься колективна діяльність).

2.4.ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ І ЗАВДАНЬ

 ДІЯЛЬНОСТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА

Щоби якомога глибше опанувати технологію визначення цілей, необхідно орієнтуватися в їхній ієрархії. Існує кілька категорій взаємопідпорядкованих цілей. Найвищі цілі освіти й виховання мають характер соціального замовлення. Джерелом їх фор­мулювання                             є загальнодержавні документи. Загальні цілі навчального закладу визначаються відповідно до напрямів виховання громадянина України                  з ура­хуванням основних тенденцій розвитку суспільства. Для класного керівника важливо вміти ставити конкретні цілі та завдання, розраховані на певний період життєдіяльності класного колективу (рік, семестр тощо). Основою для формулювання мети й завдань є також виховна система навчаль­ного закладу та співвідношення соціальних цілей освіти з тими конкретними особливостями вихо­ванців, які можемо визначити                   у процесі психолого-педагогічного діагностування і прогнозування.

Головні цілі та цілі заходів, як правило, різ­няться. Робочі цілі                       й завдання повинні відповідати певним технологічним нормам. Вони мають бути конкретними й досяжними в рамках запланованої педагогічної діяльності (уроку, бесіди, свята, періоду життя колективу тощо), а також повинні задоволь­няти вимоги комплексності, тобто бути орієнтова­ними на свідомість, почуття, поведінку вихованця. Так, пізнавальна мета — це спроектовані педагогом зміни в знаннях, ідеалах чи світогляді особистос­ті; виховна мета — це бажані зміни в емоційному ставленні, мотивах, ціннісних орієнтирах особис­тості у певній сфері педагогічної співпраці; розвивальна мета — це конкретна зміна вмінь, навичок індивідуальних особистісних якостей (здібностей, рис характеру), які можуть виявитися в організова­ній діяльності, поведінці,                  у стосунках із людьми.

Опанувати технологічні навички постановки завдань можна, скориставшись орієнтовною схемою логічного розвитку цілей:

−    розширити й поглибити знання вихованців, що стосуються сфери майбутньої співпраці;

−    сформувати певне (залежно від обраної мети) емоційно-оцінне ставлення до предметів чи явищ, на якому базується співпраця (це може бути інтерес, захоплення, гордість, співчуття, несприйняття, але                                не байдужість);

−    вказати кожному учневі па можливості його особистої участі в суспільно корисній ді­яльності;

−    навчати учнів дбати про навколишнє середови­ще, інших людей, про самих себе;

−    розвивати конкретні інтелектуальні, вольові, емоційні, фізичні здібності та якості учнів;

−    формувати сприятливі для розвитку учнів взаємини в учнівському колективі.

Такі цілі необхідно формулювати як реальні, доступні виховні завдання, на виконання яких спрямовуватиметься діяльність учнів.

ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ, ВИБІР ЗАСОБІВ, МЕТОДІВ, ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ КЛАСУ

Навчання й виховання - це складники єди­ного процесу, кожен із яких має свою специфіку. Навчання орієнтоване на інтелект, а виховання -               на почуття, емоції.

Джерелом формування змісту навчання є осно­вні сфери самовизначення особистості: суспільство, природа, ноосфера.

Змістом виховання є моральні норми і мо­ральні дії, правила, переконання, ставлення до навчання, праці, оточуючих, до себе,                       до громад­ської власності — все це повинно забезпечувати формування певного типу поведінки особистості. Зміст навчання і виховання має бутті доступним, відповідати віковим та індивідуальним особливос­тям учнів, рівню їхньої підготовки, умовам навчально-виховної роботи.                   У виборі змісту вихо­вання необхідно керуватися принципами ідейної спрямованості змісту, зв'язку його з наукою і життям, відображення                    в ньому сучасних і перспектив­них тенденцій суспільного розвитку.

Найбільш продуктивно обраний зміст реалізу­ється в конкретних видах діяльності учнів, при цьому виконуються навчальні, виховні і розвивальні завдання.

Педагогічними засобами можна вважати такі, які доцільно використовувати в педагогічному про­цесі. За “каналами проникнення”              до свідомості учнів засоби класифікуються на словесні, наочні                           та практичні.

Під час обрання засобів виконання завдань, педагогу доцільно застосовувати психологічне оці­нювання ефективності. Відомо, що учень сприймає з почутого (за сприятливих умов) до 10%, з по­баченого -                  до 50%, в разі активної участі - до 90% матеріалу.

Провідними педагогами науково й практично доведено, що для забезпечення всебічного розви­тку вихованців необхідно давати їм можливість реалізувати себе в різних видах діяльності: у піз­навальній (навчальній), трудовій (зокрема в само­обслуговуванні, суспільно корисній, виробничій праці), суспільній (організаторській), художньо-естетичній (від активного сприйняття до самоді­яльності), спортивно-оздоровчій (у заняттях гімнас­тикою, ігровими видами спорту, туризмом), ігровій (в т. ч. якщо вона поєднується з іншими видами діяльності).

Цей список, складений за принципом педаго­гічної необхідності                    й достатності, необхідно допо­внити педагогічним спілкуванням, оскільки форму­вання особистості відбувається в конкретних ситу­аціях діяльності й комунікації. Особливості стилю педагогічного спілкування впливають на педагогічні результати (ініціатива на початковому етапі спіл­кування, “комунікативна атака”, індивідуальний характер звертання до вихованця, використання різних форм спілкування (фронтальних, групових, “один на один”), особливості оцінних міркувань педагога, їх об'єктивність, зацікавленість виховате­ля в створенні емоційного настрою, реагування на ініціативу дітей у діяльності та спілкуванні, сприй­нятливість до їхніх поглядів, заперечень, вміння помітити позитивні зрушення, сформувати          у дітей прагнення до самовдосконалення.

Методи навчання і виховання також класифі­куються за певними критеріями:

−    за провідним засобом — словесні, наочні, прак­тичні;

−    за цілями — методи формування свідомості, переконання особистості (роз'яснення, бесіди, лекції, диспуту, прикладу тощо);

−    методи стимулювання поведінки і діяльності (змагання, заохочення, осуду, особистого при­кладу тощо);

−    методи самоосвіти й самовиховання (самоана­лізу, самооцінювання, самозвітування тощо).

Обираючи типологічні форми навчання й ви­ховання, слід орієнтуватися на дві класифікації: за провідним засобом і методом (словесні, наочні, практичні) і за кількістю учасників педагогічно­го процесу (масові, групові, колективні, індиві­дуальні).

Пасивні форми проведення сучасного використовуються також                        і в позаурочній роботі. Після виконання постав­лених завдань у процесі навчання й виховання до­свідчені класні керівники переходять                            до активних форм роботи з учнями. Практично доведено, що пасивні форми роботи не повинні переважати над активними. Під час організації та проведення заходу необхідно знайти справу для кожного учасника.

Система позаурочної виховної роботи в сучас­них умовах має компенсувати недоліки навчального процесу.

Поєднання різних форм роботи дає можливість дітям із різним рівнем вихованості, розвиненості організаторських умінь впливати один                      на одно­го. Будь-які крайнощі, шаблони — прямий шлях до рутини, застою і нудьги в дитячому колективі, внаслідок чого зникають зацікавленість і настрій, необхідні для ефективного виховання. Також не приносять користі безцільна формотворчість, неви­правдана відмова від традиційних дієвих форм. По­чуття міри, необхідне у виборі засобів, форм і ме­тодів роботи, відповідає відомому принципу: “Якщо робити, то знати для чого”. Педагог, який володіє управлінською технологією, здатний розв'язати це питання більш точно і творчо

ПЛАНУВАННЯ (МОДЕЛЮВАННЯ)

 НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ.

 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ

І ЗАСОБИ ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ

Планування - один із етапів управління про­цесом формування особистості та учнівського ко­лективу. Це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих щодо визначення ці­лей, змісту і способів організації виховного процесу і життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених заходів, термінів проведення.

Зміст плану має відповідати таким вимогам: зв'язку запланованих заходів із життям; всебічності виховної роботи; доцільності вибраних форм ор­ганізації діяльності; визначенню конкретних справ                                     і раціонального розподілу часу на їх виконання; за­лученню до роботи учнів, сім'ї, громадськос­ті. У плані роботи класного керівника                             з колективом учнів мають відображатися ді­яльність педагога і діяльність колективу, участь ко­лективу в загальних справах навчального закладу.

У практиці використовуються різні види пе­дагогічного планування: перспективне, оператив­не, поточне. Перспективне планування передбачає складання плану роботи на тривалий період. Напри­клад, проектується робота з дітьми під час їхнього навчання в 5-8-х класах, причому передбачається внесення коректив до плану відповідно до зміни цілей                              і завдань навчального закладу. Оперативне планування передбачає складання плану підготовки і проведення конкретного заходу. Поточне — скла­дання плану життєдіяльності класного колективу на день, тиждень, місяць тощо.

Структура плану будь-якого виду може вклю­чати такі розділи:

−    характеристика педагогічної ситуації (обсяг і ґрунтовність характеристики можуть бути різ­ними залежно від масштабу запланованого);

−    навчальні, виховні, розвивальні завдання (окре­мо для кожної запланованої форми або етапу роботи);

−    зміст і основні форми навчальної та виховної роботи (діяльність педагога і учнів може плануватися за видами, за тематичними періо­дами, за рівнем діяльності колективу тощо);

−    очікувані результати і показники ефективності роботи, критерії оцінювання запланованої ро­боти.

−    За формою плани також можуть бути різними: план-графік, план-сітка, календарний, циклічний, конспект тощо. У плані будь-якої форми мають бути зазначені:

−    конкретні види занять, доручень, колективні (спільні) справи учнів;

−    відповідальні виконавці та учасники запланова­ної діяльності, які надаватимуть їм допомогу;

−    матеріально-технічне забезпечення педагогічно­го процесу;

−        терміни і форми контролю, обліку, оцінювання ефективності виконаної роботи.

2.7.МЕТОДИКА ПЛАНУВАННЯ.

  ОФОРМЛЕННЯ ПЛАНУ ВИХОВНОЇ РОБОТИ.

Щоб досягти бажаних результатів, необхідно використовувати спеціальну технологію залучен­ня учнів, батьків та інших представників класного колективу до спільної діяльності щодо складання плану.

Колективне планування — це творча та органі­заторська діяльність,                   за якої кожний член колекти­ву бере участь у визначенні перспектив,                     у пошуку та виборі спільних справ на новий період, розробці конкретного плану роботи. Планування включає: загальні стартові збори; конкурси                на найкращу про­позицію щодо плану, на найкращий проект справи; заповнення анкет пропозицій; розвідку справ; виго­товлення газет-6лискавок із пропозиціями щодо плану (для обговорення); аукціон ідей; створення скарбнички (фонду, “банку”, “поштової скриньки”) ідей                    та пропозицій; заповнення журналу-естафети; дискусію, захист проектів плану тощо.

На цьому етапі планування виховної роботи у класі можна вжити таких заходів:

1.   Попереднє планування спільно з учнівським та батьківським активом життєдіяльності клас­ного колективу на новий період, під час якого важливо розширити коло розробників плану, зацікавити активістів із числа учнів та батьків майбутніми справами, запланованими на новий рік, і заручитися їхньою підтримкою.

2.     Організація педагогічного супроводу колектив­ного планування, яка створює умови для йо­го успішного здійснення. Для цього необхідно зробити таке:

−     попередньо домовитися з консультантами класу про час, місце та зміст консультації;

−    організувати своєчасне інформування і взаємодію організаторів                        та учасників планування;

−     допомогти ведучим у підготовці до стартових зборів та організації захисту ідей і пропозицій щодо плану роботи;

−     провести інструктаж керівників мікрогрупи щодо ходу, термінів                      та передбачуваних результатів колективного планування, прийомів                     і засобів організації роботи мікрогрупи (як діяти, щоб досягти найкращого результату);

−     надати допомогу відповідальним за окремі напрямки роботи                               з планування.

3. Перспективне планування класним колективом життєдіяльності класу, яке доцільно розділити на кілька періодів:

I період — стартові збори з колективного пла­нування;

II період — консультації зі знавцями;

IIIперіод — розвідка справ;

IVперіод — захист ідей та пропозицій щодо річного плану;

V період — складання плану життєдіяльності класу;

VIперіод — обговорення підсумків колектив­ного планування.

4.  Проектування спільно з батьками та друзями класу дій щодо педагогіч-ного забезпечення реалізації плану, що передбачає:

−    визначення в дорослому активі класу кураторів роботи за основними напрямами
спільної діяльності;

−    призначення з числа дорослих відповідальних за надання учням допомоги в підготовці та проведенні окремих заходів;

−     моделювання інформаційно-методичного забезпечення організації виховного процесу та життєдіяльності класу;

−    планування фінансового і матеріально-технічного забезпечення діяль-ності класної громади;

−    проектування дій із надання учнівському ко­лективу допомоги                        в розширенні та зміцненні внутрішніх і зовнішніх соціальних зв'язків                    та відносин.

Класному керівнику після завер­шення етапу колективного планування необхідно уточнити та відкоригувати свій первісний задум щодо організації в новому навчальному році ви­ховного процесу                       та життєдіяльності класного колективу, максимально враховуючи пропозиції учнів і батьків. На основі цих пропозицій слід сформувати більш конкретні уявлення про цільо­вий, змістовий, організаційний та оцінювально-діагностичний компоненти майбутньої виховної діяльності.

Для оформлення плану виховної роботи вихо­вателю, класному керівнику необхідно вибрати най­більш раціональний варіант його форми і структу­ри, а також виконувати під час складання такі ви­моги, що їх висувають до документів педагогічного планування:

−    цілеспрямованість і конкретність освітніх за­вдань;

−    компактність плану;

−    різноманітність змісту, форм і методів заплано­ваної роботи, оптимальне поєднання інформу­вання дітей та організації їхньої діяльності;

−    наступність, систематичність і послідовність за­планованих заходів;

−    перспективність і актуальність запланованих видів роботи;

−    використання педагогічного керівництва і вод­ночас стимулювання активності вихованців;

−    реальність плану, врахування під час його складання вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх підготовленості, умов життя;

−    забезпечення зв'язку позакласної роботи з по­зашкільною;

−    узгодження плану виховної роботи з планом роботи навчального закладу та діяльності ди­тячих громадських організацій;

−    врахування традицій класу, школи, району, міста (села), культури                       і звичаїв місцевого на­селення;

−    врахування знаменних дат і подій, держав­них і національних свят, які відзначатимуться у цьому навчальному році;

−       забезпечення об'єднання зусиль учителів шко­ли, сім'ї, громадськості;

−    гнучкість плану.

Це дасть змогу класному керівни­ку правильно та ефективно здійснювати діяльність щодо складання й оформлення плану виховної       ро­боти.