Однією з істин моєї педагогічної віри є безмежна віра в виховну силу книги.

Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини.

В.О.Сухомлинський

    Українська література є невід’ємною складовою національної культури нашого народу. Як інші види мистецтва, вона здатна збагачувати внутрішній світ учнів, формувати суспільно-ціннісні орієнтири, активізувати морально-етичний потенціал, розвивати естетичні смаки, інтелект.  Основна мета  сучасної літературної освіти – сформувати уважного читача з добре розвиненими творчими, розумовими, пізнавальними здібностями, який у процесі роботи над твором, максимально наближаючись до авторського задуму, готовий до критичної, виваженої оцінки.   Завдання вчителя літератури – виховати особистість, яка вміє самовиражатися і адаптуватися до незвичних життєвих реалій, відстояти власну точку зору і власну гідність, бути активною, ініціативною, наполегливою у досягненні поставленої мети, і водночас – спічутливою і милосердною.                                                                                                          Для  досягнення  результатів у виконанні цього завдання потрібно активно, цілеспрямовано залучати  учнів до активізації їхньої читацької діяльності.           Можливість відчути своєрідність авторського стилю, поглинути у життя людей різних епох і країн, пізнати сутність людей, що творили історію, одержати цікаві відомості з галузі людинознавства і культурології – все це не може не хвилювати учнів. Саме такий спосіб передбачає новий принцип викладання літератури. Методика його спрямована на поглиблення знань і полегшення процесу навчання веденням певної системи прийомів аналізу.                                                   Проблема залучення учнів до читання  є однією із головних завдань вивчення літератури в школі.                                                               

Активізувати читацьку діяльность  вчитель літератури зможе, на мою думку, тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань: зацікавити учнів читанням; розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні;  навчити дітей обирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси; забезпечити певні знання учнів з теорії та історії літератури, літературної критики;  формувати в них навички аналізу художнього твору; організувати дослідницьку роботу школярів; розвивати  їхнє усне та писемне мовлення; працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів.  Якщо вчитель комплексно вирішуватиме ці завдання, то він, досягне успіху у формуванні справжнього читача.                                                                                    Підтримка читання – це стратегічно важливий елемент культури, інструмент підвищення інтелектуального потенціалу нації, творчого розвитку особистостей та соціальної активності українського суспільства. Сучасний навчально-виховний процес спрямований на виховання учня – суб’єкта культури і власної життєтворчості. Школа, учитель, класний керівник мають забезпечити духовний розвиток і саморозвиток особистості, навчити вихованців мистецтву творити себе і своє життя.

Велику роль у цьому процесі відіграє книга. Тому пропаганда читання, виховання інформаційно-бібліографічної та читацької культури, формування вміння користуватися бібліотекою, її послугами, книгою, довідковим апаратом, розвиток пізнавальних інтересів – пріоритетні напрямки спільної діяльності педагогів, бібліотеки, батьків.

 Можна навчитися читати  трояко:

-                   читати і нічого не розуміти;  -  читати і розуміти ; 

-                   читати і розуміти навіть те, про що не написано.  

Читання розвиває особистість учнів засобами художнього слова.  Як зробити так, щоб усі учні, які вміють і не вміють читати, прагнули до читацької діяльності та до самостійної літературної творчості?  Як же активізувати особистісний потенціал учнів? Які інноваційні підходи здійснювати до творчої індивідуальної діяльності?

  Часто у роботі вчителі – словесники надмірно захоплюються використанням якоїсь однієї педагогічної технології, не помічаючи її "мінусів", не враховуючи індивідуальні особливості своїх учнів, їх готовність до роботи за певною технологією. Експеримент не приносить бажаних результатів, і вчитель розчаровується у всіх нововведеннях, продовжує працювати за "старою системою". Вважаю, що сучасному педагогові необхідно вибрати те "зерно", що дасть змогу створити свою міні-методику. А у творчого вчителя і учні прагнутимуть до творчості.

        Проблема читання – одна з найважливіших в навчально-виховному процесі в школі. Ця гостра проблема спільної діяльності учителя літератури, класного керівника, шкільного бібліотекаря, батьків. У зв’язку з вихованям у дітей ставлення до читання та розвивання учнівських навичок та здібностей, сьогодні є такі терміни як «читацька компетентність», «грамотне читання», читацька грамотність», «читацька культура».

Читацька культура це - сукупність знань, умінь та почуттів читача, які дозволяють повноцінно та самостійно засвоювати інформацію.

Читацькі уміння виховуються протягом усього життя, але фундаментом організації та розвитку читацької діяльності людини разом із родинним вихованням мають стати шкільні уроки читання в початковій школі, та літератури у середній та старшій школі. Проблема читання завжди була і лишається актуальною. Від перших вмінь складання слів в процесі читання, до складання власних творів, вчитель повинен допомогти учням підніматися такими сходами: засвоїти вміння читати, сприйняти прочитане, аналізувати та критично оцінювати, вміти читати між рядками, висловлювати власну думку, формулювати гіпотези та висновки, використовувати рочитане в життєвих ситуаціях, вміти написати твори, есе. І кому ще дано від Бога талант, розвивати його і стати автором книг.

      У вирішенні проблеми читання  обов’язково треба звертати увагу на психологічні властивості учня, важливу роль у цьому грає анкетування, тестування, тренінги.

У моїй педагогічній діяльності проблема стимулювання інтересу до книг була і лишається основною. Вирішити цю проблему означає дипломатично боротись з діяльністю сьогоднішніх учнів, які захоплені різними технічними формами сучасності, інтереси яких орієнтовані в інших напрямках, ніж інтереси до книг.

Вважаю, що мій обов’язок - переконати учнів, що книга впродовж віків була авторитетною, сягала апогею розвитку в різних напрямках людської діяльності. Всі інші технології повинні підкорятися книзі. Намагаюсь вирішити цю проблему як на уроках, так і на індивідуальних заняттях, під час позаурочних заходів, коли є можливість, наприклад, люблю дарувати моїм учням книжки, а особливо, під час конкурсів, вікторин та інших заходів.  На уроках використовую, як традиційні (пасивні та активні методи навчання), так і інтерактивні, нестандартні методи. Звичайно, звертаю найбільше увагу на нові сучасні методи та технології, серед котрих чільне місце займає комп’ютер.                                                                                                 Після ознайомлення із досвідом учителів-новаторів В.Сухомлинського, Т.Попової, Є.Ільїна, дійшла висновку, що підвищити якість уроків можна, втіливши такі чинники: використання інтерактивних технологій  і нестандартних уроків;урізноманітнення методів і прийомів, видів робіт.                                                         Впевнена, що саме такі уроки формують високу читацьку компетенцію.                       В своїй роботі застосовую такі інтерактивні прийоми, як «Літературний пошук», «Діалог із літературним героєм», «Відгадай літературного героя», «Ситуація така». Ці  методи розвивають уміння вчитися, висловлювати власні думки і вислухати думку іншого, формують навички, необхідні для життєвого вибору.        Уроки української літератури проходять набагато продуктивніше і цікавіше, коли використовую такі прийоми, які потребують різних форм організації учнів: «Займи позицію» , «Поетична хвилинка»,  «Аукціон думок»,  «Доведи або спростуй».                                                                                                                   Стимулює пошукову діяльність учнів, сприяє удосконаленню навичок спілкування та співробітництва виконання проектної методики. Проводжу роботу над створенням інформаційних проектів з використанням ІКТ.  До уроку за темою «Літописні оповіді» був створений проект « Знайомство з князями Київської Русі» (5 клас).  У ході проектної діяльності учні вчаться створювати мультимедійні презентації, публікації, буклети, паспорти літературних героїв, літературних творів. Школярі із задоволенням виконують завдання, за допомогою яких можна виявити власну творчу індивідуальність.                                    Пропоную учням завдання такого типу: підготувати повідомлення, реферат, використовуючи джерельну базу Інтернету;  прорекламувати художній твір; дібрати музику, яка б передавала основну думку поезії, відповідала б її  настрою; опрацювати за допомогою інтернет-ресурсів додаткові джерела інформації про письменника. У процесі пошуку інформації діти вчаться вибирати та критично оцінювати знайдені матеріали.                                                                                  Дбаючи про розвиток критичного мислення дітей, пропоную завдання проблемно-пошукового характеру. Щоб виконати його, учні опрацьовують певну кількість літератури, як запропонованої вчителем, так і додаткової, використовують ресурси Інтернету.                                                                         Пропоную такі види поблемно-пошукових завдань. Тема уроку «Василь Стус. Розповідь про життя поета, його мужність і нескореність». Випереджувальні завдання: групова проектна діяльність.  Учні працюють над спільним проектом «Василь Стус. Поет як символ незламного духу. Трагічний, величний і вічний».            Перша група  готує повідомлення на тему «Дитячі та юнацькі роки В.Стуса»(підбирає світлини цього періоду), друга група збирає  і упорядковує матеріал на тему «Василь Стус і Гайворонщина. Два місяці вчителювання в Таужненській  школі»(опрацьовують статті в журналах, записують спогади учнів, у яких В.Стус був класним керівником у 1959 році, беруть у них  інтерв’ю ). Третя група готує повідомлення на тему «Основні тематично – проблемні лінії в поезіях В.Стуса»(виконує ідейно – художній аналіз декількох поезій, використовує на уроці диск «Живий голос Василя Стуса»). Четверта – на основі самостійно дібраної літератури та інтернет-ресурсів  досліджує визначальні риси характеру поета.                                                                                                                       Такі  форми роботи спонукають дітей читати не лише ті твори, що вивчають у школі, але й додаткові. Також це пробуджує в них інтерес не тільки до літератури, а й до власної творчості( в результаті учні пишуть твори, вірші, створюють ілюстрації до художніх творів).                                                                               Уроки української літератури тісно пов’язані з уроками української мови, бо в процесі читання засвоюється правопис, збагачується лексичний запас слів, тому використовую такі нетрадиційні види робіт, як «Вітальний лист до літературного героя», «Моя уявна зустріч з героєм твору», «Лист до автора твору».                                У час розвитку новітніх технологій сучасний урок вимагає використання ІКТ, завдяки яким можна провести з учнями порівняльний аналіз літературного твору і мультиплікаційного фільму або кінофільму. Конкурси «Найуважніший глядач», «Найуважніший читач» сприяють формуванню читацької та глядацької спостережливості.                                                                                                                Щоб зацікавити учнів, використовую ігрові прийоми, пошук ключових слів у формулюванні теми, літературні диктанти і акродиктанти,  вікторини, проблемні питання,  перегляд картин під час вивчення народних пісень.                                           

          Різні типи завдань на уроці розвивають читацьку компетентність та критичне мислення. Але діалог є домінуючою формою спілкування на моїх уроках, сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість висловити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку. Тому мої учні практикують різні види діалогу: з вчителем, з однокласниками, з самим собою, з автором, з літературними героями тощо. Проблема виховання читача є головною на уроках літератури. То ж потрібно шукати шляхи її успішного розв`язання. Якщо учні читають мало за власним бажанням, то як домогтися, щоб вони читали хоча б  матеріали підручника, тобто програмові матеріали у скороченому вигляді. Як виробляти в учнів звичку проникати  до всіх подробиць твору, бути уважним і вдумливим читачем?

        Літературні диктанти є ще одним видом стимуляції активності учнів, так як містять тести,  запитання до експрес-опитування. За їх допомогою можна швидко перевірити, чи знають учні біографію письменника, особливості літературної епохи, зміст художнього твору. Запитання до експрес-опитування складаються таким чином, щоб можна було дати якомога коротшу відповідь, часто навіть одним словом. Ці запитання та завдання полегшують усне опитування і здійснення постійного контролю знань учнів на уроці при перевірці домашнього завдання. Це привчає учнів систематично читати твір та інші матеріали підручника, бути уважним, вдумливим читачем.  Запитання можна використовувати при проведенні різних літературних конкурсів, ігор, змагань.

Активізувати читацьку діяльність вчитель літератури зможе тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань:

- зацікавити учнів читанням;    - розвивати цей інтерес;

- створити умови для сприйняття, розуміння та оцінки прочитаного;

- формувати навички аналізу художнього твору;

- розвивати усне та писемне мовлення учнів;

- постійно удосконалювати естетичний смак школярів.

Та основним у роботі вчителя-словесника є, безперечно, вміння організувати роботу з текстом художнього твору, його аналіз. Тому  першим кроком є розуміння учнями тексту, не можна залишати поза увагою жодне незрозуміле слово.

      На етапі роботи з художнім твором, або як його ще називають, на етапі усвідомлення, можна використовувати читання у ролях, переказ ланцюжком, поєднання читання з аналізом прочитаного, читання з передбаченням , переказ від імені героя іт.д.. Щоб залучити учня до сприйняття морального досвіду людства через літературний твір, можна використати дослідницьку, пошукову, творчу  діяльність школярів. Тому вчителю теж треба бути творчою людиною, розвивати себе постійно.

        Отож, перш за все, ведення читацьких щоденників. Кожного дня учень самостійно читає обрану книгу. Автора, назву книги і кількість прочитаних сторінок записує  в учнівський щоденник після розкладу уроків щодня (У 1-6 класах можуть допомагати батьки і ставити свій підпис). Наприкінці тижня підраховуємо загальну кількість сторінок і переводимо їх у бали  1 до 1 ( 50 сторінок = 50 балам) У щоденнику записую слова захоплення, вдячності, побажання успіхів. Щомісяця підбиваємо підсумки домашнього читання, в класний куточок  поміщаємо подяку переможцям. І так щоденно і щомісячно. У пошуках стійких стимулів до творчості успішно прижилася методика формування мотивації залу­чення до щоденного самостійного читання вдома. Як ви вже зрозуміли, підвищенню інтересу до чи­тання сприяє системна робота з читацькими щоден­никами. З  6-го класу в їх веденні простежується дина­міка розумових ускладнень. Учні пишуть три-чотири речення короткого змісту тексту і невеликі відгуки в рубриці «Мої враження». У 7—9-х класах творчу сторінку займають ребуси, кросворди, плутанини, лабіринти, головоломки, листи автору, запрошення, вікторини, власні твори. Кожна сторінка щоденника має самостійно обраний екслібрис.

       Робота над технікою читання — процес досить тривалий і не завжди привабливий для дітей. Однак без нормальної техніки читання навчатися в старших класах буде нелегко.Існують різні точки зору щодо належної швидкості читання на кінець навчання в початковій школі. У програмі початкових класів вона складає 90—100 слів за хвилину. Деякі педагоги вважають, що до кінця навчання в початковій школі бажано, щоб учні читали 120 слів за хвилину

В. Сухомлинський у своїй книзі «Розмова з молодим директором школи» писав, що нормальне читання — це читання зі швидкістю 150—300 слів за хвилину. Щоб з’ясувати обґрунтованість тих чи інших рекомендацій, В. Зайцев, який досліджує проблему техніки читання, порівняв успішність учнів 6—8 класів (відмінників, «хорошистів», трієчників), зі швидкістю читання цих-таки учнів у третьому класі. Що ж з’ясувалося? Учні, які стали відмінниками, до кінця третього класу читали в середньому 150 слів за хвилину, хорошисти — 120 слів за хвилину. трієчники — 80-90 слів за хвилину. Отже, якщо ми хочемо, аби наші діти навчалися переважно на відмінно, ми маємо виконувати рекомендації В. Сухомлинського. З народної мудрості: «Не той грамотний, хто читати вміє, а той, хто читає і розуміє». Як показує досвід, більшості учнів цілком доступна швидкість читання 120 слів за хвилину

Важливою умовою  є дотримання норм читання, вже починаючи з 5 класу : 120 - 180 слів за хвилину. І батькам, і учням слід пам’ятати: якщо в по­чатковій ланці навчання дитина не засвоїть техніку читання, то вона залишиться на все життя тільки читаючою людиною і багато чого в художній літера­турі пропустить лише з причини слабко розвиненої техніки. З учнями 5-7 проводжу постійну роботу над удосконаленням техніки читання. Робота з техніки читання для учнів, які поки що не досягли успіху,  має проводитись кожен день.

На уроках позакласного читання широко викори­стовується презентація книги з матеріалами творчої сторінки. Учень стає активним учасником навчального процесу. Таке спілкування створює сприятливе сере­довище для розвитку літературно-творчих здібностей дітей, формування толерантних відносин, уміння вести діалог..

Книга завжди відображала технічні можливості свого часу, рівень культури. Вже з 5-го класу застосовую рекламні паузи. Це перша спроба сформу­лювати власні думки» 3 кожною новою рекламою виступи дітей стають вдаліші, чіткіші, лаконічніші .Вона спирається на природну допитливість, емоцій­ність, самооцінку і значимість у колективі, бажання представити різні джерела інформації. Такий  прийом  привертає учнів неординарною формою проведення,  ігровими елементами, образними ілюстраціями.  Діти емоційно реагують на них, що сприяє розвитку  інтересу до читання і книги як до об'єкта пізнання.  Реклама вчить послідовному висловлюванню, вмінню   виділяти  головне, розрізняти твори різних жанрів.

         Формування вміння аналізувати текст, розглядати твір із різних боків, розуміти його й оцінювати  свої можливості досягається за допомогою  прийому  «Маршрутний  лист», У ньому зазначені основні етапи  уроку у вигляді фраз, виставлення оцінок (балів) із напряму і результати пошуку «Міжряддя»

Головне завдання вчителя – розвинути потребу в систематичному читанні, інтерес до пізнання літературних творів, тим самим сформувати читацьку компетентність. Рівень її сформованості видно з  результатів участі в конкурсах. Наприклад, конкурси під час проведення тижня книги «Хочу читати!» включає в себе :

- парад     щоденників із домашнього читання «Від читача до художника слова»,(ведення читацьких щоденників),

- захист читацьких формулярів,

- написання продовження улюбленої книги;

 - відгук на прочитаний твір;

- цікаві творчі сторінки;

        Робота з батьками. Постійно виступаю на батьківських зборах як класних, так і загальношкільних  з метою   довести значення вміння читати для успішного навчання дитини з усіх предметів; дати рекомендації щодо вдосконалення техніки читання та розвитку читацького інтересу в дітей.

        Тісний зв’язок з бібліотекарем. Опрацювавши багато матеріалів колег та з власного досвіду можна стверджувати, що попри основні завдання: інформаційного забезпечення навчального процесу, роботи з вчителями – інформування про нову методичну і педагогічну літературу, підбір додаткової літератури до уроків і класних заходів, роботи з батьками, бібліотекар навчального закладу відіграє важливу роль у первинному залученні дітей до читання. Шкільна бібліотека більш ніж будь-яка інша наближена до дитини. У публічну дитячу бібліотеку дитина піде у тому випадку, якщо в неї уже сформована потреба у читанні. Шкільну не мине ніхто.

Бібліотекар перебуває в школі увесь час на очах дітей. Навіть тоді, коли дитина ходить в бібліотеку лише два-три рази на рік за підручниками (адже буває і так), вона все одно знає співробітників бібліотеки в обличчя, хочеш не хочеш знає, що відбувається в стінах бібліотеки і в школі. Раніше або пізніше щось її зацікавить. Крім цієї непрямої дії, яка безумовно є в кожній школі, де бібліотека – не лише пункт видачі підручників, бібліотекар може впливати на читання дітей через їх друзів, вчителів, через спільну підготовку заходів в класі.

Тому багато спільних позакласних заходів проводжу з бібліотекарем школи, яка у нас в школі є ще й вчителем музики. Допомагає на святі і щодо музичного оформлення, і виставку книг та наочних матеріалів  підібрати й організувати. Разом проводимо під час тижня світової літератури конкурси «Захист читацьких формулярів» (дивись у додатку  фотозвіт про  тиждень світової літератури у школі).

        Кабінет української мови та літератури в школі

Велике значення для пропаганди знань зокрема  з літератури, у загальноосвітній школі має  кабінет.  Саме тут відбувається залучення учнів до світу  прекрасного, виховується любов до книги, формуються критерії сприйняття добутків літератури .

Оснащуюю кабінет програмними  художніми текстами, підручниками-хрестоматіями. Наявність художнього тексту на уроці є гарантією його ефективного вивчення. Тому хрестоматії по кожному класі важливо придбати для кабінету заздалегідь.  Це дає можливості забезпечити на уроці художнім текстом кожного учня, що буде сприяти ефективному навчанню школярів читати й аналізувати програмні добутки. Прилучити учнів до читання художньої літератури або проілюструвати наслідки такої роботи можуть стенди рекламно-агітаційного характеру: «Пам’ятні дати», «Нобелівська премія», «Прочитай» «Дивовижний світ лвтератури», «Книги-діти розуму»», «Що ти читаєш?», «Сьогодні на уроці», «Літературна газета», «Пізнай себе» та ін.. Ці  стенди дієві, постійно змінюються, використовую під час уроку.  Зібрано дуже багато папок, куди разом з учнями збираємо різний матеріал з газет, журналів. Щороку  переглядаю фахові  журнали й найкращі матеріали залишаю в папках.

Основне в моїй роботі – організувати роботу з текстом художнього твору, його аналіз, розвинути здатність учня розуміти авторський задум, формувати свою думку й аргументувати її.                                                                                                   Вважаю, що читацька  активність і компетенція учня на високому і достатньому рівні не може бути сформована без відповідного рівня цієї компетенції вчителя. Кожен учитель – словесник мусить докласти значних зусиль для підвищення якості уроків літератури. Для цього слід використовувати інтерактивні технології, урізноманітнити методи та прийоми роботи, застосовувати різні види нестандартних уроків.

      Таким чином, використовуючи різні  ситуації на уроках української літератури та в позакласній роботі,  я намагаюся сприяти вихованню  інтересу до читання учнів, розвитку етичного мислення і особистості в цілому, формуванню  літературно-творчого читача.

Список  використаної  літератури

1.          О.Я.Савченко. Методика читання у початкових класах. Київ «Освіта», 2007

2.          І.П.Гудзик. Розвиток навички читання. Київ. «Освіта», 1993

3.          С.Симак. Методика навчання техніки швидкого читання. «Зарубіжна література», №11, 2005, с. 21-22.

4.          І.Г.Пальченко.  Методика швидкого читання. «Русский язык и литература в средних учебных заведениях УССР», № 4, «Журнал в журнале»(nota bene).

5.          І.Пальченко. Система вправ для розвитку навичок швидкого читання. «Початкова школа», №4, 1991

6.          Інтернет ресурси.

7.          Бандура О. Читач і художня літературі: Українська літера­тура в загальноосвітній школі. - № 4. — 2001. — С. 28—29.

8.          Каєнко О.В. Формування активної читацької осо­бистості. — Всесвітня література в загальноосвітніх та середніх навчальних закладах України. — 2002. № 11. - С. 4-5.

9.          Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з української літератури. — К.: Шкільний світ. — 2001.

10.     Програми для загальноосвітніх навчальних закладів із зарубіжної літератури. — К.: Шкільний світ. — 2001.

11.      Методичні засади формування читацької компетенції// Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №7. – С.10-14.

12.      Півнюк Н. Проблема дитячого читання в національному вимірі / Н. Півнюк // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. - 2008. - № 7/8. - С. 20-21.

13.       Сафарян С. Проблеми формування читацької компетенції школярів у світлі сучасного змісту шкільної літературної освіти / С. Сафарян // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. - 2008. - № 10. - С. 4-6.

14.       Ситченко А. Формувати читацьку компетентність : про науково-педагогічні засади цієї роботи / А. Ситченко // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. - 2007. - № 10. - С. 49-53.

15.       Формування читацької компетенції в контексті сучасної методичної парадигми// Науковий вісник Чернівецького національного університету “Серія педагогіка і психологія”. – 2006. – Вип. 300. – С.184-194.

16.     Читацька компетенція як різновид загальної компетенції учнів// Наука і освіта. –2005. – №3-4. – С.66-68.

17.       Читацька компетенція в загальній системі компетентностей// Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д. Осипенко. – 2006. – № 1. – С.62-72.

18.       Ковалева Г.С., Красновский Э.А. Быть готовым совершенствоваться на протяжении всей жизни. Что понимают в современном мире под грамотным чтением и как им владеют ученики //Русская словесность в школах Украины. – 2008. - № 1. – С.2-7 2.

19.      Хорошковська Т., Філінова О. Сучасні професії вимагають… Читацькі вміння учнів і проблема їх вимірювання // Управління освітою. – 2008. - № 29. – Вкладка»Моніторинг в освіті». – С.5-7.

15 тез нового закону про освіту

1. Не просто знання, а вміння

Від практики напаковування дітей великим обсягом інформації і навчання за принципом «зазубрив – відповів – забув» українська освіта, насамперед шкільна, має перейти до розвитку у дітей компетентностей. Нова українська школа має розвивати у дітей «читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики і приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими».

Власне, велика частина закладених у законі норм підпорядкована саме цій меті, для досягнення якої закладам освіти, педагогам, батькам і самим здобувачам освіти надається велика свобода дій.

2. Трирівнева 12-річна школа

Діти йтимуть до школи, як правило, у 6-річному, але в будь-якому разі не пізніше 7-річного віку і вчитимуться 12 років.

Середня освіта поділятиметься на початкову (4 роки, 1-4 класи), базову (5 років, 5-9 класи) і профільну (3 роки, 9-12 класи). Починаючи з 5 класу діти вчитимуться в гімназіях, а після закінчення 9 класу продовжуватимуть навчання у ліцеях (закладах старшої або профільної школи) або ж здобуватимуть професійну освіту.

Після закінчення кожного рівня знання учнів перевірятимуть за допомогою державної підсумкової атестації. Після 4 класу це буде моніторинг, а після 9 – повноцінне зовнішнє незалежне оцінювання.

Початкова школа може мати найрізноманітніші форми: один чи кілька класів з учнями одного чи різного віку, з одним або кількома вчителями. Закон також дозволяє роботу початкової школи «в будь-якій іншій формі, яка буде найбільш зручною та доцільною для забезпечення здобуття дітьми початкової освіти відповідно до стандарту початкової освіти».

Ліцеї матимуть академічне або професійне спрямування, або ж в одному ліцеї будуть класи різних спрямувань. В академічних ліцеях учні зможуть глибоко підготуватися до вищої освіти, у професійних – здобути середню освіту і, водночас, першу професію. Освіта в них триватиме три роки замість нинішніх двох. Додатковий рік навчання зніме проблему катастрофічної нестачі часу й перевантаження старшокласників у нинішній дворічній старшій школі.

Кожен ліцей буде окремою юридичною особою і, як правило, розміститься в окремому приміщенні. Ліцеї задумані не просто як старші класи звичайної школи, а як окремі заклади. Причому, досить великі, де в кожній паралелі є принаймні по 4-5 класів, кожен зі своєю спеціалізацією. А отже, їх буде значно менше, ніж нинішніх 11-річних шкіл. Відповідно і перехід до таких ліцеїв відбуватиметься не так непомітно як зараз – випускники 9 класів складатимуть ЗНО, і за їх підсумками вступатимуть до обраних ліцеїв на конкурсних засадах.

До інших шкіл дітей зараховуватимуть без конкурсу – за винятком ситуацій, коли заяв на навчання в школі більше, ніж місць (у такому разі пріоритет надаватиметься дітям, які живуть на території обслуговування цієї школи).

Нова система запроваджуватиметься поступово, щоб не сказати дуже повільно. Початкова школа запрацює з 1 вересня 2018 року, базова – з 1 вересня 2022 і профільна – з 1 вересня 2027. Проте закон містить опцію запровадження профільного трирічного навчання й раніше – як в окремих закладах, так і по всій країні. В міністерстві освіти й науки не виключають пришвидшення реформи і введення повноцінної 12-річки вже з 1 вересня 2022-23 років.

Такий варіант можливий, якщо суспільство в перші роки реформи усвідомить її важливість, а освітня й бюджетна системи будуть цілком готові до змін.

3. Професійна освіта

Закінчивши 9 класів, діти зможуть навчатися в професійних коледжах, здобуваючи професію як одночасно зі здобуттям повної вищої освіти, так і без нього.

4. Трирічний бакалаврат і дворічна магістратура

Для отримання диплому бакалавра студенти вчитимуться не чотири, а три роки. Натомість навчання в магістратурі стане довшим і триватиме два роки, зараз – півтора. Вступ у магістратуру здійснюватиметься за підсумками ЗНО.

5. Автономія шкіл і більша свобода вчителя

Заклад освіти може здійснювати освітню діяльність одночасно на різних рівнях освіти та за різними видами освіти, створювати для цього структурні підрозділи. Тобто, теоретично, може існувати заклад, що об’єднує дитсадок, початкову школу, гімназію, ліцей, університет, професійний коледж і музичну чи художню школу. Треба лише отримати відповідні ліцензії і пройти акредитацію.

Заклади освіти зможуть утворювати з іншими юридичними особами освітні, освітньо-наукові, наукові, освітньо-виробничі та інші об’єднання.

Всі заклади освіти – від садочків до університетів – отримають значно більше свободи. Досі (з 2014 року) автономію мали лише виші.

Тепер же школи, дитсадки та інші заклади освіти всіх форм власності будуть мати самоврядні колегіальні органи – наглядові (піклувальні) та педагогічні ради, батьківські ради тощо – які прийматимуть найважливіші рішення. До складу наглядової (піклувальної ради), якій засновник може делегувати свої повноваження, не можуть входити працівники цього закладу освіти і ті, хто в ньому навчається.

Директор школи чи дитсадка обиратиметься на 6 років конкурсною комісією у складі представників інших шкіл, місцевої влади, викладачів педагогічних вишів та громадськості. Для участі в конкурсі треба вільно володіти державною мовою і мати вищу освіту, але засновники мають право встановлювати й додаткові кваліфікаційні вимоги до кандидатів.

Директор самостійно братиме на роботу своїх заступників та інших педагогічних працівників. Освітній заклад має право оголосити конкурс на будь-яку вакансію, але головне, що призначення відбуватимуть без погодження з місцевою владою, яке потрібне зараз.

Заклади освіти та педагоги самостійно формуватимуть навчальні програми, які за поданням педагогічної ради затверджуватиме керівник закладу. Єдина вимога – їх відповідність державним стандартам освіти, прийнятих міністерством освіти й науки.

Учитель зможе вільно працювати за власною програмою і обирати форми донесення матеріалу до дітей. Водночас міністерство розроблятиме типові програми для тих учителів, які не хочуть чи не можуть розробити власні.

Закон скасовує процедуру атестації шкіл та право місцевих управлінь освіти на їх інспектування.

Самі інспекції ліквідують, а працівники методкабінетів займатимуться замість перевірок підтримкою й допомогою закладам освіти. Перевірятиме ж ці заклади лише Державна служба якості освіти. Плановий аудит закладу, що включатиме перевірку дотримання ліцензійних умов, відбуватиметься раз на 10 років.

6. Директором можна бути не більше 12 років

Обмеження терміну перебування однієї людини на посаді керівника пошириться з вишів на всі заклади освіти. Довічних директорів шкіл більше не буде. Людина зможе обиратися на посаду директора не більше двох шестирічних термінів поспіль, а потім зможе працювати на іншій посаді в цій же школі або претендувати на директорство в іншій.

7. Більша зарплата вчителів

Посадовий оклад учителя найнижчої категорії становитиме три мінімальних зарплати. Цього рівня досягатимуть поступово, до 2023 року. Якби її запровадили негайно, такий оклад становив би 9600 гривень, а з різними надбавками вчителі заробляла б ще більше. Проте для цього треба було б знайти мінімум 87 мільярдів бюджетних гривень, що нереально.

Коли автори закону закладали цю норму, мінімальна зарплата дорівнювала прожитковому мінімуму для працездатних осіб. Однак з 1 січня 2017 року, вже після голосування закону в першому читанні, мінімальну зарплату встановили в розмірі двох мінімумів: 3200 гривень замість 1600, тож вартість освітнього законопроекту зросла на десятки мільярдів.

Тому до другого читання освітній комітет Верховної Ради вніс до тексту поправку, замінивши три мінімальних зарплати на чотири прожиткових мінімуми (на сьогодні 6736 гривень). Однак під час розгляду закону на пленарному засіданні з подачі Юлії Тимошенко поправку провалили.

І хоча на поступове підняття зарплати дається 5 років, все одно виконати цю норму, м’яко кажучи, складно. Тож, якщо закон підпише Президент, і він набуде чинності, його зарплатні норми вочевидь все одно переглянуть під час прийняття бюжету-2018. Зарплата вчителів зросте, але наскільки – сказати складно.

Зарплата науково – педагогічного працівника найнижчої кваліфікації буде принаймні на 25% більшою, ніж зарплата вчителя найнижчої категорії. Оклад працівника кожної наступної категорії має підвищуватися принаймні на 10%.

8. Добровільна сертифікація вчителів

Всі педагогічні й науково-педагогічні працівники, як і зараз, мають обов’язково підвищувати кваліфікацію, але ця процедура зазнає докорінних змін. Ці послуги зможуть надавати різні державні, комунальні та приватні установи, а також громадські організації, які матимуть відповідну ліцензію. Вчитель сам обиратиме, де йому підвищувати кваліфікацію, це може бути й кілька різних установ, сумарний час навчання в яких має становити не менше 150 годин на 5 років.

Замість підвищення кваліфікації учитель може з власної ініціативи пройти добровільну сертифікацію на знання предмету і володіння сучасними освітніми методиками. Пройшовши таку сертифікацію, вчитель отримає на три роки сертифікат і 20% надбавку до зарплати, а також зможе навчати інших педагогів.

9. Інклюзивне навчання і перепрофілювання інтернатів

Закон заохочує навчання дітей з особливими потребами, сиріт та дітей зі складних родин у звичайних школах. За заявами батьків дітей з особливими потребами школи мають створювати спеціальні класи, де такі діти могли б навчатися. Якщо це необхідно, діти з особливими потребами можуть іти в школу пізніше й навчатися довше.

Дітям з вадами слуху створять умови для навчання мовою жестів.

До 31 грудня 2021 року всі школи-інтернати мають стати або звичайними школами, дитсадками чи іншими закладами освіти, доступними для всіх дітей, або дитячими будинками в системі мінсоцполітики. Рішення про долю кожного інтернату прийматимуть обласні та Київська міська ради.

10. Освітні округи

Різні заклади освіти в межах певної території (включно з закладами позашкільної освіти, культури, фізкультури) становитимуть єдиний освітній округ, своєрідним центром якого стане опорна школа, зручно розташована для підвозу дітей з інших населених пунктів і забезпечена кваліфікованими кадрами та сучасним обладнанням.

11. Українська мова

Освітній процес в усіх закладах освіти відбуватиметься українською мовою. Представники національних меншин мають право навчатися в окремих групах дитсадків та класах початкової школи, в яких крім української буде використовуватися в освітньому процесі мова відповідної меншини.

Починаючи з 5 класу вся освіта відбуватиметься українською мовою, винятки можливі лише для представників корінних народів (перш за все кримських татар), які можуть зберігати двомовне навчання до закінчення старшої школи.

Для першокласників така система запрацює з 1 вересня 2018 року, а для тих, хто почав учитися в школах з мовою національних меншин раніше, – з 1 вересня 2020 року, причому впродовж цих трьох років у школах з навчанням мовами меншин буде поступово збільшуватися кількість предметів, що викладаються українською.

Вивчення української мови стає обов’язковим у всіх закладах освіти (включаючи виші, в багатьох із яких таке викладання припинили на підставі закону «Про вищу освіту»).

У закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома та більше мовами – державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу. Варто відзначити, що серед 24 мов ЄС є і мови деяких нацменшин України – румунська, угорська, польська, болгарська, словацька тощо.

Російська ж мова до мов ЄС не належить, тому навіть окремі предмети чи дисципліни (окрім власне курсу російської мови) не зможуть викладатися російською ні в базовій чи профільній школі, ні у музичних або художніх школах, ні в університетах чи професійних коледжах.

Мовна стаття закону, остаточну редакцію якої сформулювала робоча група з представників різних фракцій, міністерства освіти та експертів вже в день голосування за закон, вже викликали негативну реакцію Москви, Будапешта та Бухареста, однак формально ні ворогам, ні партнерам України нема до чого причепитися – норми цієї статті чітко відповідають як нашій Конституції, так і міжнародним договорам, ратифікованим Україною.

А рівень захисту прав меншин у новому законі все одно значно вищий, ніж рівень захисту українців у тій же Румунії чи Угорщині, не кажучи вже про Росію.

12. Інформаційна прозорість

Кожен заклад освіти зобов’язаний розмістити у відкритому доступі на своєму сайті (чи сайті засновника) всю важливу інформацію про свою діяльність.

До такої інформації закон, зокрема, відносить статут, ліцензії, сертифікати про інституційну акредитацію та акредитацію програм, структуру та органи управління закладу, кадровий склад, освітні програми, мови освітнього процесу, вакансії й конкурси, матеріально-технічне забезпечення, наявність гуртожитків, місць у них та розмір оплати за проживання, результати моніторингу якості, річний звіт, правила прийому, умови доступності для осіб з особливими потребами, розмір плати за навчання, перелік і вартість додаткових послуг тощо.

Обов’язково має оприлюднюватися кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога, із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством.

13. Академічна доброчесність

Закон зобов’язує учасників освітнього процесу дотримуватися академічної доброчесності.

Порушеннями академічної доброчесності вважаються плагіат, самоплагіат (коли людина видає свої старі наукові результати за нові), фабрикація чи фальсифікація даних, списування, обман, хабарництво та необ’єктивне оцінювання.

Порушнику доброчесності загрожує відмова у присудженні наукового ступеня чи звання, позбавлення вже присуджених ступенів, звань, кваліфікаційних категорій, позбавлення права обіймати певні посади. Учнів і студентів за порушення доброчесності можуть направити на перескладання іспиту, контрольної тощо, повторне проходження курсу, позбавити стипендії чи пільг або відрахувати з навчального закладу.

14. Більше джерел фінансування

Держава, як і зараз, виділятиме місцевим бюджетам субвенцію на загальну середню освіту, в тому числі й на здобуття середньої освіти в професійно-технічних закладах. Професійну складову цих закладів фінансуватимуть переважно регіональні бюджети.

Держава фінансуватиме навчання на бюджетних місцях у вишах та підготовку фахівців дефіцитних робітничих професій в системі профтехосвіти.

Місцева влада й органи самоврядування мають створити належні умови для роботи закладів освіти, у т.ч. забезпечити їх приміщеннями та організувати підвезення дітей із сусідніх сіл до опорних шкіл.

Дошкільна і позашкільна освіта фінансуватиметься переважно з місцевих бюджетів, які завдяки децентралізації за три роки зросли більш ніж удвічі. При цьому дитсадки, а також приватні школи, які обґрунтують вартість навчання, отримають додаткові гроші на кожну дитину з держбюджету.

Загалом же кожен заклад освіти матиме право отримувати гроші з бюджетів різних рівнів, а також із будь-яких джерел, не заборонених законом. Освітні заклади матимуть право отримувати добровільні пожертви, гранти, дивіденди, допомогу від батьків, приватних партнерів тощо, надавати платні послуги, продавати вироблену в майстернях чи виробничих підрозділах продукцію тощо. Кошти кожен заклад зможе вільно витрачати на свою статутну діяльність, а тимчасово вільні гроші зможе розміщувати в державних банках.

15.Щоб закон запрацював повною мірою, потрібно ухвалити ще багато документів

Закон «Про освіту» – базовий документ, який містить посилання на інші закони (з яких прийнято лише закон «Про вищу освіту») та підзаконні акти.

Щоб реформа запрацювала на повну силу, необхідно чимшвидше ухвалити закони про середню освіту, про професійну освіту, зміни до Податкового та Митного Кодексів, що зменшать податковий тягар із закладів освіти та інші акти, а також утворити чи реорганізувати органи управління, передбачені новим освітнім законодавством.

Отже, ухвалення нового закону про освіту – далеко не останній, але визначальний крок на шляху освітньої реформи, який визначає її головний зміст і спрямованість. У будь-якому разі на освіту чекають зміни, результати яких зможемо оцінити лише з роками.